Історія Тернопільської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів №14 імені Богдана Лепкого Тернопільської міської ради

Історію творять самі люди. Доля об’єднує життєві шляхи людей, які разом пишуть, сторінка за сторінкою історію свого колективу, села, містечка, міста і цілої держави.

Щороку, в перший вересневий день, школа вітає нас буйноцвіттям жовтогарячих чорнобривців і нагіток, різнобарвних мальв і айстр, які наче на батьківському подвір’ї квітнуть цілу осінь. “РОЗУМ,СИЛУ І КРАСУ – РІДНІЙ УКРАЇНІ“ – такими словами зустрічає нас рідна школа, які написані на її фронтоні. А біля входу у школу на мозаїчному панно, зображена мати, що ніжно обнімаючи дітей, розкриває перед ними велику книгу життя, книгу історії. І ось ми у вестибюлі школи – великому і світлому. Тут біля барельєфного зображення Тараса Шевченка, в обрамленні вишитих рушників читаємо його слова: “УЧІТЕСЯ, БРАТИ МОЇ, ДУМАЙТЕ, ЧИТАЙТЕ…“.

Ми потрапляємо у світ, який хоч і обмежений строгими геометричними об’ємами і квадратними метрами, визначеними єдиними архітектурно-будівельними нормами, є безмежним. Тут і чарівна дитяча казка, і зоокуточок, де зібрані чучела представників фауни рідного Поділля, і виставка робіт декоративно-прикладного мистецтва та роботи юних художників,і два музеї, безліч навчальних кабінетів та інших чудових куточків школи. Але коридорами і кабінетами школи ми помандруємо пізніше.

А починалося все ще у 1967 – 1969 роках. В цей період відбулося дві події, які мале безпосереднє відношення до заснування школи № 14. У 1967 році у Тернопільську школу-інтернат №1 був переведений на посаду директора із м. Збаража Складанюк Микола Васильович. Завдяки йому і педколективу школа- інтернат зайняла одне з кращих місць в місті. У 1969 році із м. Кременця у Тернопіль переводять педагогічний інститут, якому після переводу школи-інтернату в інше місто, було передано це приміщення. У цьому ж році на новому житловому масиві міста, що отримав назву “Східний” побудували нову школу, школу під номером 14, куди і переводять директора і педагогічний колектив школи-інтернату №1. Приміщення школи було збудоване за 7 місяців з великими недоробками. В такому приміщенні неможливо було працювати, а тим більше навчати дітей. І педколектив, на чолі з працьовитим директором, та батьки учнів, а учнів було тоді близько 800, вирішили ліквідувати недоробки будівельників самі, бо ніхто більше не допоміг би. Опоряджувальні роботи в середині приміщення виконували самі напротязі одного року. Зробили оздоблення стін, підлогу покрили паркетом. За рік школа вже приймала делегації іноземних навчальних закладів. Згодом виникла ще одна проблема: перед школою зробили величезну яму, землю з якої вивозили для будівництва дороги по вул. Слівенська. Цю яму використали під будівництво спортивного комплексу школи.

Спортивний комплекс школи включив в себе футбольне поле 90х50 метрів, 9 стрибкових ям, сектори для метань, ігрові майданчики, багато додаткових пристроїв, металевих конструкцій з жердинами й сходинами, 8 перекладин, гімнастичну стінку, 8 бігових доріжок по прямій, 6 – по колу тощо. Будували не одразу – два роки пішло на зведення цього красеня. Зате все робили своїми руками. Вчитель фізкультури Тернопільської середньої школи №14 Олександр Павлович Герасименко головним на своїх уроках вважав повнісіньку зайнятість кожного учня, а для цього потрібні умови. От і розробив він нетиповий проект стадіону, де б усім одразу знайшлося завдання. Семеро дівчат з 14-ї входило до збірної області з баскетболу(Л.Мудра, О.Пономарьова, Т.Міцкевич та інші). Загалом у шкільних спортивних секціях і ДЮСШ займалося 620 учнів. В 14-й школі чудовий спортзал, поділений на ігрові майданчики, пофарбовані в різні кольори. Тут, як і на стадіоні, численне нестандартне обладнання, додаткові канати, навісні перекладини. За підсумками огляду-конкурсу будівництва, реконструкції й благоустрою шкільних спортбаз Тернопільська середня школа №14 посіла в області перше місце, а на респупліканському конкурсі – друге місце. Допомогли шефи з бавовняного комбінату. Але ремонт і реконструкцію стадіону учні разом з учителями робили самі. Висадили додатково 100 дерев, чагарники, озеленили огорожу. Самі підтримували порядок.

У 1979 році в уже обжите та прибране приміщення перевели російськомовну школу №10, а добре згуртований учнівський та педагогічний колективи змушені були перейти до новозбудованого приміщення школи по вулиці Хмельницького,12а ( тепер вул. Клима Савура,1). Знову педагогічний колектив зіткнувся із старими проблемами. Школа була збудована всього за 5 місяців також з великими недоробками. Всі опоряджувальні роботи викнували власними силами. Велику допомогу в цьому надали батьки учнів.

В школі була запроваджена кабінетна система. Тут навчалося близько 2500 учнів. Було 2 – 3 кабінети для кожного предмету, майстерні по обробці дерева та металу, спортивний та актовий зали, їдальня. Були створені зал бойової і трудової слави, зал інтернаціональної дружби. У підвалі школи створили невелику кролеферму. Школа налагодила добрі зв’язки зі Слівенським училищем №5 ( Болгарія ). Вчителі та учні училища часто приїзджали до нашої школи, а наші учні їздили до них, переписувалися.

Коли перейшли у нове приміщення школи, площинних спортивних споруд там не було. Вихід був один – перетворити просторий майдан біля школи у фізкультурне містечко, обладнати його за сучасними вимогами. Байдужих не було. І невдовзі біля школи виріс сучасний спортивний комплекс: футбольне поле, майданчики для гри в ручний м’яч, баскетбол, волейбол, 220-метрова бігова доріжка, сектори для метання, стрибків у довжину і висоту, гімнастичний куточок. Минув деякий час і виявилося, що ще недостатньо спортивного інвентаря. Вирішили самі розробити конструкції обладнання, схеми його установки. А коли розрахунки завершили, виготовили креслення, разом з шефами, активом учнів взялися здійснювати задумане. Святом був день, коли завершили монтажні роботи. Основою обладнання стали багатопрогінні гімнастичні снаряди, які порівняно із звичайними значно активізували рухову діяльність школярів. У спортивному залі розміром 24х12 метри, встановили 24 перекладини, що діляться на 9 секцій. Тепер на гімнастичних снарядах, які можна комбінувати,одночасно можуть займатися майже 40 учнів. Із звичайної класної кімнати розміром 6х13 метрів обладнали спортивний зал для учнів молодших класів. В ньому є баскетбольні щити, канати, рукоходи, гімнастичні стінки, цілі для метання і багато іншого. Підлога в цьому залі покрита борцівським килимом. Це дозволяє не тільки проводити уроки для молодших класів,а й заняття секцій боротьби, ритмічної гімнастики. Створили такий спортивний комплекс вчителі фізкультури Герасименко О.П., Сухарська О.І., Ярмоленко В.В з допомогою міського відділу освіти та шефів. На базі цього комплексу щорічно проводиться внутрішкільна спартакіада. Завдяки наявній спортивній базі та наполегливій праці вчителів фізкультури школа неодноразово ставала призером міських та обласних змагань з різноманітних видів спорту. За обладнання спортивного комплексу і організацію фізичного виховання учнів у 1986 році школі була вручена бронзова медаль ВДНГ СРСР.

На базі школи проводилися заняття республіканських і обласних курсів підвищення кваліфікації вчителів фізичної культури. Постійно проходять педагогічну практику студенти факультету фізичного виховання Тернопільського державного педагогічного університету ім. В. Гнатюка.

В 1989 році середню школу №14 очолив Тернопільський Олег Йосипович, бо Микола Васильович вийшов на пенсію. Перші враження нового директора: “ Величезна кількість учнів у школі: більш як 2100. Коли на Свято першого дзвоника зібралась кількатисячна аудиторія учнів, батьків, гостей, на шкільному стадіоні, як кажуть яблуку ніде було впасти. А як на перезмінку після закінчення своїх уроків учні першої зміни виходили з кабінетів, а другої чекали, то у коридорах і вестибюлі неможливо було пройти. Надзвичайно важко було працювати від 8 години ранку до 8 години вечора”.

В першу чергу звернули увагу на художнє оформлення школи, щоб і стіни говорили українським духом. Благо повіяв вітер перемін – Україна стала незалежною. І все це знаходило своє відображення у оформленні коридорів і кабінетів. Дуже багато зробили батьки-художники: Євген Кавка, Степан Баран і особливо Ігор Федорків, які допомагають і до цих пір. Працювали і по вихідних. Як наслідок – через рік отримали 1 місце і грошову премію за підготовку школи до нового навчального року, яку повністю віддали на будівництво храму на бульварі Данила Галицького. У виховній роботі першочергову увагу звернули на духовність учня української національної школи. І можна гордитись, що вперше у місті приміщення школи та учнів було освячено на першовересневій лінійці священниками. Потім настала кропітка робота по присвоєню школі імені видатного українського письменника Богдана Лепкого, фактично забороненого раніше. Його життєвий шлях , літературна творчість та громадська робота може бути прикладом для наслідування.

“ Я примір вам даю. Мене судьба так била ,

Як молот б’є залізо на ковалі,

Як у огні гартують силу сталі,

Отак вона мене у злиднях насталила “ – писав про себе наш земляк.

Україна самостійна… До неї вертаються імена забутих видатних людей. Серед них – повернення сина Подільського краю, поета-мазепинця Богдана Сильвестровича Лепкого.

Перший музей в с. Жукові на Бережанщині, потім в с. Крегульці на Гусятинщині, а далі – ідея-задум родича родини Лепких - Смиків художника Богдана Кусеня відкрити в середній школі №14 кімнату-музей Богдана Лепкого.

Відкриття відбулося 28 травня 1993 року. На урочистості був запрошений гість із США з Чікаго, племінник поета доктор Роман Смик, який присвятив своє життя поверненню Україні імен двох синів Галичини – Патріарха Йосифа Сліпого та Богдана Лепкого. 28 травня о 13 годині дирекція школи зустріла гостя Р.Смика короваєм і запросила в кімнату-музей Б.Лепкого. Сюди зібралися вчителі, учні, гості. На 20 стендах розміщених в кімнаті висвітлено життя і діяльність поета, зв’язки Лепких із родиною Смиків, розкрито велич письменника і його мрії про Україну.

11 листопада 1994 року святково і охайно прибрана школа чекає гостей. Сьогодні велике свято. Школі присвоюється звання славного нашого земляка Богдана Лепкого. Цьому дню передувала велика і кропітка робота педагогічного колективу та учнів по збиранню матеріалу, створенню шкільної кімнати-музею і впровадженню цих матеріалів у навчально-виховний процес школи. З трепетним хвилюванням школа чекає шановних гостей, серед яких племінник Б.Лепкого і популяризатор його творчості п. Р.Смик із Чікаго. Ось і настала ця святкова хвилина. Гість із діапори Роман Смик відкриває таблицю на стіні фасаду школи, прикрашену гірляндою із зеленої ялиці,серед якої полум’яніють кетяги калини, на якій напис:

“ Середня загальноосвітня школа І – ІІІ ступенів № 14  ім. Богдана Лепкого м. Тернополя”

З цього моменту для школи розпочинається новий відлік часу, спрямований на піднесення національного і духовного відродження.. Потім гостей запрошено у святково прибраний зал для проведення урочин з нагоди присвоєння школі імені Б.Лепкого. Їх розпочав виконанням пісні “ Чуєш брате мій” директор школи, а в унісон з його голосом зливалися голоси присутніх у залі. Після виконання пісні “Прощаюсь, ангеле з тобою” слово взяв директор школи Олег Йосипович Тернопільський: “… до нас повернулося багато імен, які раніше були несправедливо спаплюжені, забуті. І серед тих багатьох постатей яскравою зіркою сіяє зірка Б.Лепкого, нашого земляка видатного письменника. І не випадково саме в нашій школі ми ставили собі за мету, щоб школі було присвоєно ім’я видатного земляка. Якщо постане питання, чому саме ми, то можна відповісти на це: мусить все-таки робити хтось перший. То чомуж не ми? І сьогодні ми маємо нагоду говорити, що в нашій школі твори Лепкого повернуться разом із журавлями…” До школи на свято завітала делегація з Бережан у складі Н.Волинець, Я. Мазурак, В. Подуфалого, адже Б.Лепкий понад усе любив цей край і в першу чергу Бережани. На урочинах виступили вчитель української мови і літератури, завідуюча кімнатою-музеєм Кулянда Б.А., лауреат премії ім. Богдана Лепкого Петро Тимочко, гості з Бережан. Співзвучним доповненням до виступів дорослих була участь учнів, які читали вірші славетного митця Подільського краю. Впродовж усього свята лунало багато милозвучних пісень у виконанні хору вчителів школи.

З дня відкриття кімнати-музею Богдана Лепкого її відвідали: гості їз США, Польщі, Австралії, Франції, делегації вчителів та учнів з багатьох областей України та тисячі учнів Тернопільщини. Ось один із записів у книзі відгуків

“ …Щоб зросли журавлі у вашій школі,

Щоб не знали вони чужини.

Ви знайшли джерело життєдайне –

Цю скарбницю для себе знайшли!

В ній дзвенить життєдайна сила,

Що дала славу сину Поділля,

Що ключем журавлиним вернула

Його спадщину з чужини.

На базі кімнати-музею було проведено першу і другу обласні науково-практичні конференції присвячені 123-й та 124-й річниці від дня народження Б.Лепкого.

Традиційними у школі стало святкування “Днів Богдана Лепкого”, яке розпочинається в день його народження. В рамках свята проводяться конкурс юних декламаторів, виставка робіт юних художників. Завершується свято великим концертом.

“Похилився поет над минулим,

доторкнувся до споминів струн.

Аж раптово над ним промайнуло

Старосвітське:”Не ввесь я умру”.

Ці слова можна повторити і сьогодні, коли творчість Богдана Лепкого знову приходить до нас.

Одним з головних питань у роботі школи є проблема відродження національно-культурних цінностей, вивчення справжньої історії,формування національно свідомоі незалежної особистості. Саме тому, творячи школу національною, педколектив разом з учнями повертають забуті імена, заповнюють білі плями історії, відроджують віковічні традиції і обряди, виховують на конкретних прикладах життя видатних особистостей.

Помандруємо знову коридорами школи. Ось музей “Мамина світличка”. Тут завжди людно. Вона приваблює учнів старовинними речами народного побуту, домашніми реліквіями, українським одягом, вишивкою. Тут у вигляді родинних фольклорних, релігійних свят і обрядів проводяться різні заходи. Особливе захоплення викликали такі родинні свята, як “ Тепло батьківської оселі “, “ Повернення в юність “ ( свято бабусь і дідусів ), “ Мово рідна, орле скутий “, “ Рідній матусі низько вклонюся “ та інші.

Важливе місце у вихованні школярів належить кабінету християнської моралі. Сюди на години духовного спілкування приходять священики, члени Союзу українок. Стали традиційними спільні богослужіння в церкві, на які приходять батьки, діти і вчителі. Досвід духовного виховання учнів школи схвалено в 1998 році міським, обласним управліннями освіти, Міністерством освіти України.

Вже протягом кількох років у школі впроваджуються елементи козацької педагогіки. На уроках історії, тематичних виховних годинах учні вивчають історію запорізького козацтва і їх військове мистецтво, життя, побут і звичаї. Проводяться прийоми в козачата, конкурси пісні і строю, спортивні змагання, спартакіади, організовуються краєзнавчі мандрівки.

Школа знаходиться на вулиці Клима Савура, одного з командирів УПА. Тому ще одним великим святом було відкриття в школі музею Стрілецької і Повстанської слави у 1999 році.

Поділіться з друзями